верш пра белы наліў
белыя яблыкі, першыя яблыкі лета,
са скурай пяшчотнаю, бы ў немаўляці,
хрусткія, як белы зімовы сьнег.
ваш водар мне не дае спакою,
так па начах мерцьвякі
мучаць сваіх забойцаў,
белыя яблыкі,
так кожны ліпень зямля
цяжэе пад вашай вагай.
а тут толькі сьмецьце пахне, як сьмецьце…
а тут толькі сьлёзы смакуюць, як соль…
як мы зьбіралі вас,
нібы ракушкі зялёных садоў-акіянаў,
адарваўшыся ад матчыных грудзей,
вучыліся
ва ўсім шукаць асяродак зубамі.
што ж нашыя зубы тут сталі як вата…
белыя яблыкі,
у чорнай вадзе рыбакі,
выкармленыя вамі, тонуць.
стих про белый налив
белые яблоки, первые яблоки лета,
с кожицей нежной, как у младенца,
хрусткие, как белый зиний снег.
ваш сок мне не дает покою,
так по ночам мертвяки
мучают своих убийц,
белые яблоки,
так каждый июль земля
тяжелее под вашим весом.
а тут только мусор пахнет как мусор.
а тут только слёзы смакуют как соль.
как мы собирали вас,
будто ракушки зелёных садов-океанов,
оторвавшись от материнских грудей,
учились
во всем искать сердцевину зубами.
что ж наши зубы тут стали как вата.
белые яблоки,
в чёрной воде рыбаки,
выкормленные вами, тонут.